День пам'яті жертв голодомору
Щороку в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Цей Голодомор, організований радянською владою, визнаний геноцидом українського народу. За наказом Сталіна в українців вилучалося все зерно та будь-які запаси продовольства. Від розпачу селяни їли солому, кору дерев, шкіряне взуття, інколи навіть вдавалися до канібалізму.
За оцінками демографів, загальна кількість жертв Голодомору становить 3від 3 до 7 мільйонів осіб.
Упродовж тривалого часу Радянський Союз заперечував факт масової загибелі українців від штучного голоду. Журналістам заборонялося писати на цю тему. Тільки після здобуття незалежності України було розсекречено архівні документи та свідчення очевидців.
Голодомор приховували не лише від зовнішнього світу, а й від нащадків жертв. У 1933-му сільрадам наказано під час реєстрації смерті не вказувати причину. А в наступному році вийшла нова вказівка: книги РАЦС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (там більшість із них знищили). У Радянському Союзі заборона на інформацію про голод діяла до 1987 року.
Минуло більше 90 років від початку Голодомору 1932-1933 років, але російська влада робить спроби знову знищити українську націю, в тому числі голодом. Наслідуючи Сталіна рф вивозить з окупованих територій фактично всі запаси зерна, продуктів харчування, знищує елеватори, зерносховища, агропромислові підприємства, поля й іншу інфраструктуру. Під час постійних обстрілів й захоплення міст люди фактично помирали від голоду не маючи можливість навіть вийти із своїх осель. Так само російська влада приховує свої дії, завдяки дезінформації та пропагандистським кампаніям вона викривлює реальність, намагаючись приховати свої звірства від власного народу та від міжнародного суспільства.
Трагічні події та злочини сьогодення доводять: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою. Засвітіть вогник у своїй домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.
Пам’ятаємо, щоб бути!
